Катехизм Католицької Церкви про таїнство Покаяння

1422    «Ті, що приступають до таїнства Покаяння, приймають від Божого милосердя прощення образи, яку вони Йому вчинили, а заодно примиряються з Церквою, яку поранили своїми гріхами і яка своєю любов'ю, прикладом, молитвами працює над їхнім наверненням» (П Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 11.).

І. Як названо це таїнство?


1423    Його названо таїнством Навернення, бо воно сакраментальним способом здійснює заклик Христа покаятися (Пор. Мр. 1, 15.), повернутися до Отця (Пор. Лк. 15, 18.), від Якого людина віддалилася через гріх.

Його названо таїнством Покаяння, бо воно освячує особистий і церковний шлях до навернення, жалю і спокутування з боку грішного християнина.
1424    Його названо таїнством Сповіді, бо виявлення, визнання гріхів перед священиком є істотним елементом цього таїнства. У глибшому значенні - це таїнство є також «сповідуванням», визнанням і прославленням святості Бога і Його милосердя до грішної людини.
Його названо таїнством Прощення, бо через сакраментальне відпущення (розрішення) гріхів, дане священиком, Бог надає тому, хто кається, «прощення і мир» (Чин Покаяння, Формула відпущення гріхів, 46, 55.).
Його названо таїнством Примирення, бо воно дає грішникові любов Бога, яка примирює: «Примиріться з Богом!» (2 Кор. 5,20). Той, хто живе милосердною любов'ю Бога, готовий відповісти на заклик Господа: «Піди, помирись перше з твоїм братом» (Мт. 5,24).

II.   Для чого таїнство Примирення після Хрещення?


1425    «Ви обмились, ви освятились, ви оправдались іменем Господа Ісуса Христа та Духом нашого Бога» (пор. 1 Кор. 6,11). Треба усвідомити собі велич Божого дару, який даний нам у таїнстві християнського втаємничення, щоб зрозуміти, наскільки гріх є чужим для того, хто «в Христа одягнувся» (Гал. 3,27). Св. апостол Іван говорить також: «Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає» (1 Iв. 1,8). Сам Господь навчив нас молитися: «І прости нам гріхи наші» (Лк. 11,4), пов'язуючи взаємне прощення наших образ із прощенням гріхів, яке дасть нам Бог.

1426    Навернення до Христа, нове народження через Хрещення, дар Святого Духа, Тіло і Кров Христа, прийняті як пожива, зробили нас «святими й бездоганними перед Ним» (Еф. 1,4), як і сама Церква, Наречена Христа, є «святою й непорочною перед Ним» (Еф. 5,27). Однак нове життя, прийняте в християнському втаємниченні, не усунуло немочі й слабкості людської природи, схильності до гріха, яку Традиція називає похіттю і яка залишається в охрещених, щоб вони утвердили себе в боротьбі за християнське життя за допомогою Христової благодаті (Пор. Тридентський Собор: DS 1515.). Цією боротьбою є подвиг навернення задля святості і вічного життя, до якого Господь не перестає нас закликати (Тридентський Собор: DS 1545; II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium » 40.).

III. Навернення охрещених


1427    Ісус закликає до навернення. Цей заклик є істотною частиною проповідування Царства: «Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангеліє» (Мр. 1,15). У проповідуванні Церкви цей заклик звернений насамперед до тих, хто ще не знає Христа і Його Євангелія. Так, Хрещення є головним місцем першого й ґрунтовного навернення. Через віру в Добру Новину і через Хрещення (Пор. Ді. 2, 38.) людина відрікається від зла і здобуває спасіння, тобто відпущення усіх гріхів і дар нового життя.

1428    Заклик Христа до навернення продовжує лунати в житті християн. Це друге навернення є безперервним завданням усієї Церкви, яка «охоплює грішників у своєму лоні», яка «є водночас святою і завжди потребує очищення і яка постійно чинить покуту і відновлюється» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 8.). Це зусилля навернення є не тільки людським ділом. Воно є порухом «серця сокрушенного» (Пс. 51,19), притягненого і порушеного (Пор. Iв. 6, 44; 12, 32.) благодаттю відповісти на милосердну любов Бога, Який перший полюбив нас (Пор. 1 Iв. 4, 10.).
1429    Про це свідчить навернення св. Петра після того, як він тричі відрікся свого Учителя. Погляд Ісуса, повний безмежного милосердя, викликає сльози жалю (Лк. 22,61-62) і - після воскресіння Господа - потрійне ствердження любові до Христа (Пор. Iв. 21, 15-17.). Друге навернення має також спільнотний вимір. Це видно в заклику Господа до всієї Церкви: «Покайся!» (Од. 2,5.16).
Про обидва навернення св. Амвросій говорить: «Церква має воду і сльози: воду Хрещення і сльози Покаяння» (Св. Амвросій, Послання, 1, 12.).

IV. Внутрішнє покаяння


1430    Як це уже було в пророків, заклик Ісуса до навернення і покаяння не передбачає насамперед зовнішніх проявів - «волосяниці і попелу», постів та умертвлень, - а навернення серця, внутрішнє покаяння. Без нього зовнішні прояви покаяння залишаються даремними й брехливими; і навпаки, внутрішнє навернення штовхає до вираження цього стану видимими знаками, жестами і ділами покаяння (Пор. Йоіл 2, 12-13; Іс. 1, 16-17; Мт. 6, 1-6. 16-18.).

1431    Внутрішнє покаяння є корінною переоцінкою всього життя, поверненням, наверненням до Бога усім нашим серцем, припиненням гріха, відверненням від зла, відразою до злих вчинків, які ми вчинили. Водночас воно містить бажання і постанову змінити своє життя в надії на Боже милосердя і довірі до помочі Його благодаті. Це навернення серця супроводжує біль і спасенний смуток, який Отці назвали скорботою духа, жалем серця (Пор. Тридентський Собор: DS 1676-1678; 1705; Римський Катехизм, 2, 5, 4.).
1432 Серце людини отяжіле й закаменіле. Треба, щоб Бог дав людині нове серце (Пор. Єз. 36, 26-27.). Наверненням є насамперед діло Божої благодаті, яке навертає наші серця до Нього: «Наверни нас, Господи, до Себе, і ми повернемось» (Плач Єр. 5,21). Бог дає нам силу, щоб починати все наново. Розкриваючи велич любові Бога, наше серце стрясається від жаху і гріховного тягаря і починає боятися образити Бога гріхом і бути відлученим від Нього. Людське серце навертається, дивлячись на Того, Кого зранили наші гріхи (Пор. Iв. 19, 37; Зах. 12, 10.):
«Погляньмо пильно на кров Христа і зрозуміймо, яка дорога вона Богові й Отцеві Його; бо вона пролита за наше спасіння, вона принесла цілому світові благодать покаяння» (Св. Климент Римський, Послання до Коринтян, 1, 4.).
1433    Від дня Пасхи Святий Дух «докоряє світові за гріх» (Iв. 16, 729 8-9); тому, що світ не повірив у Того, Кого послав Отець. Але Той Самий Дух, Який викриває гріхи, є Утшштелем (Пор. Iв. 15, 26.), що дає людському серцю благодать каяття і навернення (Ді. 2, 36-38; пор. Іван-Павло II, Енц. «Dominum et Vivificantem», 27-48.).

V. Різні форми покаяння у християнському житті


1434    Внутрішнє покаяння християнина може виражатися в різноманітних формах. Св. Письмо та Отці особливо рекомендують три з них: піст, молитву і милостиню (Пор. Тов. 12, 8; Мт. 6, 1-18.), які виражають навернення стосовно самого себе, стосовно Бога та інших людей. Разом із цілковитим очищенням через Хрещення чи мучеництво вони згадуються як засоби отримання прощення гріхів: зусилля, спрямовані на примирення з ближнім, сльози покаяння, турбота про навернення ближнього (Пор. Як. 5, 20.), заступництво святих і діла любові, що «силу гріхів покриває» (1 Пт. 4,8).

1435    Навернення здійснюється у щоденному житті через діла примирення, турботу про вбогих, практикування і захист справедливості і права (Пор. Ам. 5, 24; Іс. 1, 17.), через визнання своїх провин перед братами, братнє повчання, перегляд життя, іспит сумління, духовний провід, прийняття терпінь, витривалість під час переслідування за справедливість. Узяти свій хрест і кожного дня йти вслід за Ісусом - це найпевніша дорога покаяння (Пор. Лк. 9, 23.).
1436    Євхаристія і Покаяння. Щоденне навернення і покаяння беруть свій початок І свою поживу в Євхаристії, бо в ній присутня жертва Христова, яка примирила нас із Богом; нею живляться й зміцнюються ті, що живуть життям Христа; «вона є протиотрутою, яка звільняє нас від повсякденних гріхів і оберігає від смертельних гріхів» (Пор. Тридентський Собор: DS 1638.).
1437    Читання Святого Письма, проказування Літургії Годин і «Отче наш», усякий щирий акт культу чи побожності оживляє в нас дух навернення І покаяння, причиняється до прощення наших гріхів.
1438    Часи і дні покути впродовж літургійного року (Великий піст, кожна п'ятниця на пам'ять про смерть Господа) є важливими моментами практики покути в Церкві (Пор. II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 109-110; Кодекс канонічного права, кан. 1249-1253; Кодекс канонів Східних Церков, кан. 880-883.). Ці періоди особливо сприятливі для духовних вправ, покаянних богослужень, прощ на знак покаяння, добровільних умєртвлень, таких, як піст і милостиня, братерський розподіл (діла милосердя і місіонерські діла).
1439    Шлях навернення і покаяння прекрасно описав Ісус у «Притчі про блудного сина», центром якої є «милосердний батько» (Лк. 15,11-24): зачарування оманливою свободою, залишення батьківського дому; крайня убогість, у якій опинився син після змарнування майна; глибоке приниження від того, що змушений був пасти свиней, а ще гірше, приниження від того, що змушений був їсти стручки, що їх їли свині; роздум про втрачене добро, жаль і рішення визнати себе винним перед своїм батьком; шлях повернення; великодушне прийняття, радість батька - у цьому, власне, полягають головні риси процесу навернення. Гарне вбрання, перстень І святковий бенкет є символами цього нового життя, чистого, гідного, сповненого радості, яким є життя людини, що повертається до Бога і в лоно своєї родини, якою є Церква. Лише Серце Христа, яке знає глибину любові Свого Отця, могло нам виявити безмір Його милосердя способом, повним простоти і краси.

VI. Таїнство Покаяння і Примирення


1440    Гріх - це насамперед образа Бога, розірвання співпричастя з Ним. Він водночас шкодить співпричастю з Церквою. Тому навернення приносить і прощення Бога, і примирення з Церквою, що виражає і літургійно здійснює таїнство Покаянння і Примирення (Пор. II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 11.).


Лише Бог відпускає гріхи


1441    Лише Бог відпускає гріхи (Пор. Мр. 2, 7.). Тому що Ісус є Сином Божим, Він каже про Себе: «Син Людський має владу на землі гріхи відпускати» (Мр. 2,10), і Він виконує цю Божу владу: «Сину! Відпускаються тобі твої гріхи!» (Мр. 2,5; Лк. 7,48). Більше того, у силу Своєї Божої влади Він передає цю можливість людям» (Пор. Iв. 20, 21-23), щоб вони виконували її в Його ім'я.

1442    Христос бажав, аби вся Його Церква у своїй молитві, своєму житті і діяннях була знаком і знаряддям прощення і примирення, яке Він здобув для нас ціною власної Крові. Але Він довірив сповнення влади відпущення гріхів апостольському служінню. Воно уповноважене чинити «службу примирення» (2 Кор. 5,18). Апостол посланий в імені Христа, і «Сам Бог» через Нього закликає і благає: «Примиріться з Богом!» (2 Кор. 5,20).



Примирення з Церквою


1443    Упродовж Свого публічного життя Ісус не лише прощав гріхи, Він показав також наслідок цього прощення: грішників, яким відпустив гріхи, Він знову приймав до спільноти Божого Народу, від якої гріх їх віддалив або навіть відлучив. Яскравим свідченням цього є факт, що Ісус приймає грішників у Себе за столом, більше того, Сам сідає за їхній стіл - вчинок, який зворушливо виражає Боже прощення (Пор. Лк. 15.) і водночас повернення в лоно Божого Народу (Пор. Лк. 19,9)

1444    Роблячи апостолів учасниками у Своїй владі прощати гріхи, Господь дає їм теж владу примирення грішників із Церквою. Цей церковний вимір їхнього завдання виражається особливо в урочистих словах Христа до Петра: «Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв'яжеш, те буде зв'язане на небі; і те, що ти на землі розв'яжеш, те буде розв'язане й на небі» (Мт. 16,19). «Таке ж завдання в'язати і розв'язувати, що було дане Петрові, було також дане колегії апостолів, з'єднаних із їхнім головою (Мт. 18,18; 28, 16-20)» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 22.).
1445    Слова «в'язати» і «розв'язувати» означають: той, кого ви відлучите від свого спілкування, буде відлучений і від спілкування з Богом; того, кого ви знову приймете, і Бог приймає до Свого спілкування. Примирення з Церквою невіддільне від примирення з Богом.

Святе таїнство Прощення


1446    Христос установив це таїнство Покаяння для всіх грішників у Своїй Церкві, насамперед для тих, хто після Хрещення впав у тяжкий гріх, утратив таким чином благодать Хрещення і завдав рани церковним стосункам. Саме їм таїнство Покаяння дає нову можливість навернутися і віднайти благодать виправдання. Отці Церкви вважають це таїнство «другою дошкою [порятунку] після розбиття корабля, яким є втрата благодаті» (Тридентський Собор: DS 1542; Тертуліян, Про Покаяння, 4, 2.).

1447    Упродовж століть конкретна форма, у якій Церква виконувала цю владу, отриману від Господа, дуже змінювалась. У перших сторіччях примирення християн, які вчинили особливо тяжкі гріхи після Хрещення (наприклад, ідолопоклонство, самогубство чи чужоложство), було пов'язане з дуже суворим покаранням, згідно з яким ті, що каються, повинні були відбувати публічну покуту за свої гріхи, часто протягом багатьох років, до того як отримали примирення. До цього «стану покутників» (який стосується тільки деяких тяжких гріхів) допускалися досить рідко, а в деяких регіонах — лише один раз у житті. У VII столітті, натхнені східною монашою традицією, ірландські місіонери принесли на європейський континент практику «приватного» покаяння, яка не вимагає публічного і тривалого виконування покутних діл перед отриманням примирення з Церквою. Це таїнство відтоді здійснюється більш таємним способом між каянником і священиком. Ця нова практика передбачала можливість повторення і відкривала, таким чином, дорогу до регулярного приймання цього святого таїнства. Вона дозволяла в цій одній відправі отримати прощення тяжких і легких гріхів. У загальних рисах це та форма покути, яку Церква практикує донині.
1448    Через ці зміни, яких зазнали порядок і вділювання цього таїнства впродовж століть, можна побачити ту ж фундаментальну структуру. Вона містить два однаково істотні елементи. З одного боку, дії людини, яка навертається під впливом Святого Духа, а саме: жаль, визнання гріхів і спокутування; з іншого боку, діяння Бога через посередництво Церкви. Церква, що через єпископа і його пресвітерів в ім'я Ісуса Христа дає прощення гріхів і визначає спосіб спокутування, молиться також за грішника і покутує з ним. Так грішник оздоровлюється і його знову приймають до церковного сопричастя.
1449    Вживана в Латинській Церкві формула відпущення гріхів виражає істотні елементи цього таїнства: Отець милосердя є джерелом усякого прощення. Він здійснює примирення грішників через Пасху Свого Сина і дар Свого Духа, через молитву й служіння Церкви:
«Хай Бог, Отець милосердя, Який через смерть і воскресіння Свого Сина світ примирив із Собою і Святого Духа зіслав на відпущення гріхів, через служіння Церкви дасть тобі прощення і мир. І я тебе розрішаю з усіх гріхів твоїх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Чин Покаяння, Формула відпущення гріхів, 46, 55.).

VII. Дії каянника


1450    «Покаяння зобов'язує грішника добровільно прийняти всі ці елементи: у серці - жаль, на устах - визнання, у своїй поведінці - глибоку покору або плідне покутування». (Римський Катехизм, 2, 5, 21; пор. Тридентський Собор: DS 1673).


Жаль


1451    Між актами каянника перше місце займає жаль. Він є «болем душі і ненавистю до вчиненого гріха з рішенням не грішити більше в майбутньому» (Тридентський Собор: DS 1676.).

1452    Якщо жаль походить з любові до Бога, любленого понад усе, він називається «досконалим жалем» (жаль із любові). Такий жаль відпускає легкі провини; він відпускає також смертні гріхи, якщо містить у собі сильну постанову висповідатися (Пор. Тридентський Собор: DS 1677), як тільки це буде можливо.
1453    Жаль, який називається «недосконалим» (або аttrіtіо), також є даром Божим, спонукою Святого Духа. Він народжується з усвідомлення мерзотності гріха або зі страху перед вічним прокляттям та іншими карами, які загрожують грішникові (жаль зі страху). Таке діяння сумління може почати внутрішній процес, який може завершитися, під впливом благодаті, сакраментальним розрішенням. Але сам собою недосконалий жаль не може принести прощення тяжких гріхів, однак готує до його прийняття в таїнстві Покаяння (Пор. Тридентський Собор: DS 1678; 1705.).
1454    Прийняття цього таїнства треба приготувати через іспит сумління, зроблений у світлі Слова Божого. Найвідповідніші для цього тексти знаходимо в Декалозі і в моральній катехнзі Євангелій   а також в апостольських листах: Нагірна проповідь, апостольські повчання» (Пор. Рим. 12-15; 1 Кор. 12-13; Гал. 5; Еф. 4-6.).



Визнання гріхів


1455    Визнання гріхів (сповідь) навіть з людського погляду визволяє нас і полегшує наше примирення з іншими. Через сповідь людина правдиво дивиться на гріхи, вчинені нею, бере за них відповідальність на себе і через те знову відкривається Богові і Церковному спілкуванню, щоб уможливити нове майбутнє.

1456    Визнання гріхів перед священиком становить істотну частину таїнства Покаяння: «Каянники повинні у сповіді перерахувати всі смертні гріхи, яких вони є свідомі після докладного іспиту сумління, навіть якщо ці гріхи дуже таємні і вчинені лише проти двох останніх заповідей Декалогу (Пор. Вих. 20, 17; Мт. 5, 28.), бо іноді ці гріхи болючіше ранять душу і є небезпечнішими, ніж ті, які були вчинені на очах у всіх» (Тридентський Собор: DS 1680.).
«Коли Христові вірні стараються висповідатися з усіх гріхів, що спадають їм на пам'ять, можна не сумніватися, що виявляють їх усіх Божому милосердю для прощення. Ті, що чинять по-іншому і свідомо приховують деякі гріхи, нічого не пропонують Божій доброті, аби вона могла відпустити через посередництво священика. Бо «якщо хворий соромиться показати свою рану лікареві, то медицина не може лікувати того, що їй невідоме». (Тридентський Собор: DS 1680; пор. св. Єронім, Тлумачення на Проповідника., 10,11.).
1457    За Церковною заповіддю, «кожний вірний, що досягнув віку розсудливості, повинен сповідатися щонайменше раз на рік із тяжких гріхів, які має на сумлінні» (Кодекс канонічного права, кан. 989; Ігор. Тридентський Собор: DS 1683; 1708.). Той, хто свідомий учиненого смертельного гріха, не повинен приймати святого Причастя, не отримавши перед тим розрішення, навіть якщо має сильний жаль. (Пор. Тридентський Собор: DS 1647; 1661), хіба що є поважна причина причащатися, а нема можливості висповідатися  (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 916; Кодекс канонів Східних Церков, кан. 711.). Діти повинні приступати до таїнства Покаяння перед тим, як вперше прийматимуть святе Причастя (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 914.)
1458    Сповідь зі щоденних провин (легких гріхів) не є обов'язково необхідна, але Церква гаряче рекомендує її (Пор. Тридентський Собор: DS 1680; Кодекс канонічного права, кан. 988, § 2.). Регулярна сповідь із наших легких гріхів допомагає нам формувати наше сумління, боротися з нашими поганими нахилами, піддаватися зцілюючій силі Христа, йти вперед у житті Духа. Отримуючи частіше через це таїнство дар Божого милосердя, ми самі прагнемо бути такими милосердними, як Він (Пор. Лк. 6, 36.)
«Той, хто сповідається й осуджує свої гріхи, уже діє з Богом. Бог осуджує твої гріхи; якщо ти їх також осуджуєш, ти єднаєшся з Богом. Людина і грішник є, так би мовити, дві дійсності: коли говорять про людину, її створив Бог; коли говорять про грішника, людина сама створила його. (...). Зруйнуй зроблене тобою, щоб Бог врятував створене Ним (...). Коли починаєш гидувати тим, що ти вчинив, тоді починаються твої добрі діла, бо ти осуджуєш свої злі вчинки. Початок добрих діл - це визнання злих діл. Ти чиниш правду і приходиш до Світла» (Св, Августин, Трактат на Євангеліє від Івана, 12, 13.).


Спокутування


1459    Багато гріхів приносять шкоду ближньому. Треба зробити все можливе, щоб цю шкоду виправити (наприклад, віддати вкрадені речі, повернути добру славу того, на кого був зведений наклеп, винагородити кривди). Звичайна справедливість вимагає цього. Крім того, гріх ранить й ослаблює самого грішника, як і його зв'язок з Богом і з ближнім. Розрішення усуває гріх, але не усуває всього безладу, спричиненого гріхом (Пор. Тридентський Собор: DS 1712.). Грішник, звільнений від гріха, повинен ще цілковито відновити своє духовне здоров'я. Отже, він повинен зробити щось більше, щоб виправити свою провину: він повинен «відшкодувати» відповідним способом або «спокутувати» свої гріхи. Це «відшкодування» також називається «покутою».

1460    Покута, яку накладає сповідник, повинна брати до уваги особистий стан того, хто кається, і повинна мати на меті його духове добро. Наскільки це можливо, вона повинна відповідати тяжкості і природі вчинених гріхів. Нею може бути молитва, якась жертва, діла милосердя, служіння ближньому, а особливо— терпляче прийняття Хреста, який ми мусимо нести. Ці покути дозволяють нам уподібнитися до Христа, Який Один спокутував усі наші гріхи (Пор. Рим. З, 25; 1 Iв. 2, 1-2.) раз і назавжди. Вони дозволяють нам стати співспадкоємцями Христа Воскреслого, «якщо ми страждаємо разом із Ним» (Рим. 8,17; Тридентський Собор: DS 1690.):
«Але наше відшкодування, яке сплачуємо за наші гріхи, можливе лише через Ісуса Христа; ми, самі від себе нічого не здатні зробити, з допомогою Того, «Хто укріплює» нас, можемо все (Флп. 4,13). Так, людина не має нічого, щоб славити себе, а вся наша «слава» - у Христі [...], у Якому ми чинимо відшкодування, «чинячи плоди, достойні покаяння» (Лк. 3,8), які з Нього черпають свою силу, через Нього жєртвуються Отцеві і завдяки Йому приймаються Отцем». (Тридентський Собор: DS 1691).
VIII. Служитель цього таїнства

1461    Оскільки Христос довірив Своїм апостолам служіння Примирення (Пор. Iв. 20, 23; 2 Кор. 5, 18.), їхні наступники - єпископи і помічники єпископів - пресвітери продовжують це служіння. Єпископи і пресвітери силою таїнства Рукоположення мають владу прощати всі гріхи «в ім'я Отця і Сина і Святого Духа».

1462    Прощення гріхів примиряє з Богом, а також із Церквою. Єпископ - видимий голова єпархії - справедливо вважається від давніх часів тим, хто передусім має владу й служіння примирення: він є керівником «покутної дисципліни» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 26.). Пресвітери, його помічники, сповнюють це служіння відповідно до того, як отримують місію чи то від єпископа (або чернечого настоятеля), чи то від Римського Архиєрея, згідно з правом Церкви. (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 844; 967-969; 972; Кодекс канонів Східних Церков, кан. 722, §§ 3-4.).
1463 Деякі особливо тяжкі гріхи караються відлученням від Церкви (екскомуніка) - найсуворішою церковною карою, яка не дозволяє приймати таїнства І здійснювати деякі церковні діяння (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 1331; Кодекс канонів Східних Церков, кан. 1431; 1434.). Згідно з канонічним правом розрiшення від цих гріхів може дати лише Римський Архиєрей, місцевий єпископ або священики, ними уповноважені (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 1354-1357; Кодекс канонів Східних Церков, кан. 1420.). У разі небезпеки смерті кожний священик, навіть позбавлений права сповідати, може відпустити будь-який гріх і зняти будь-яке відлучення (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 976; Кодекс канонів Східних Церков, кан. 725.).
1464    Священики повинні заохочувати вірних приступати до таїнства Покаяння і повинні бути готовими вділити це таїнство кожного разу, коли християни цього просять, у межах розумного (Пор, Кодекс канонічного права, кан. 986; Кодекс канонів Східних Церков, кан. 735; II Ватиканський Собор, Декр. « Presbyterorum ordinis », 13.).
1465    Уділяючи таїнство Покаяння, священик виконує служіння Доброго Пастиря, який шукає вівцю, що заблудилася; Доброго Самарянина, що лікує рани; Отця, який очікує свого блудного сина і приймає його, коли той вертається; справедливого судді, який судить без огляду на особи і суд якого є водночас справедливим і милосердним. Одне слово, священик є знаком і знаряддям милосердної любові Бога до грішника.
1466    Сповідник - це не пан, а служитель Божого прощення. Служитель цього таїнства повинен єднатися з наміром і любов'ю Христа (Пор. II Ватиканський Собор, Декр. « Presbyterorum ordinis », 13). Він повинен мати досвідчене знання християнської поведінки, життєвий досвід, пошану й делікатність до того, хто впав; він повинен любити правду, бути вірним Учительському Служінні Церкви і терпляче вести каянника до одужання і повної зрілості. Він повинен молитися і покутувати за нього, довіряючи його Божому милосердю.
1467    Беручи до уваги складність, делікатність і велич цього служіння та пошану, належну людям, Церква заявляє, що кожний священик, який сповідає, зобов'язаний під страхом суворої кари зберігати цілковиту таємницю стосовно гріхів, у яких признався йому каянник (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 983-984, 1388, п,1; Кодекс канонів Східних Церков, кан. 1456.). Він також не може використовувати відомостей про життя каянників, які він отримав під час сповіді. Ця таємниця, яка не має ніяких винятків, називається «сакраментальною печаттю», бо те, що каянник довірив священикові, «опечатане» святим таїнством Сповіді.

IX. Наслідки цього таїнства


1468     «Уся дієвість Покаяння полягає у відновленні нам Божої благодаті і в з'єднанні нас у найбільшій приязні з Богом» (Римський Катехизм, 2, 5, 18.).  . Отже, метою і наслідком цього таїнства є примирення з Богом. У тих, що приймають таїнство розкаяним серцем і з побожним наставленням, «настає мир і спокій сумління, супроводжувані великою душевною розрадою» (Тридентський Собор: DS 1674.). Справді, таїнство Примирення з Богом приносить справжнє «духовне воскресіння», відновлення гідності і життєвих благ дітей Божих, найціннішим з яких є приязнь із Богом (Лк. 15,32).

1469    Це таїнство примирює із Церквою. Гріх послаблює або розриває братерську спільність. Таїнство Покаяння виправляє або відновлює її. У такому значенні воно не тільки оздоровлює того, хто відновлений у церковному співпричасті, а також оживлює Церкву, яка постраждала через гріх одного зі своїх членів (Пор. 1 Кор. 12,26.). Грішника, відновленого або утвердженого у співпричасті святих, зміцнює також обмін духовними благами між усіма членами Тіла Христового - чи тими, що перебувають ще в стані земної мандрівки, чи тими, які вже є в небесній батьківщині (Пор. II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 48-50.):
«Треба нагадати, що примирення з Богом має своїм наслідком, так би мовити, інші примирення, які заліковують інші розриви, викликані гріхом: каянник, який отримав прощення, примирюється сам із собою у глибині свого єства, де знову отримує свою власну внутрішню правду; він примирюється з братами, яких він якимсь способом скривдив і зневажив; він примирюється з Церквою, він примирюється з усім створінням» (Іван-Павло II, Апост. зверн. «Reconciliatio et poenitentia», 31 .).
1470    У цьому таїнстві грішник, піддаючись милосердному Божому судові, певним чином випереджує суд, якому він буде підданий при кінці свого земного життя. Бо саме тепер, у цьому житті, нам даний вибір між життям і смертю, і тільки дорогою навернення ми можемо ввійти в Царство Боже, від якого відлучає тяжкий гріх (Пор. 1 Кор. 5, 11; Гал. 5, 19-21; Од. 22, 15.). Навертаючись до Христа через покуту і віру, грішник від смерті переходить до життя «і на суд не приходить» (Iв. 5,24).

X. Відпусти (Indulgentiae)


1471    Наука про відпусти та практика застосування відпустів у Церкві тісно пов'язана з наслідками таїнства Покаяння.


Що таке відпуст?


«Відпуст - це прощення перед Богом дочасної кари за гріхи, провина яких уже стерта. Відпусту досягає за певних умов християнин, відповідно наставлений, через посередництво Церкви, яка як служителька Відкуплення розділяє І дає його своєю владою зі скарбниці заслуг Христа і святих» Павло VI, Апост. конст. «Indulgentiarum doktrina», 1).

«Відпуст є частковий або повний, залежно від того, чи він звільняє від дочасної кари за гріхи частково чи цілком» (Там само, 2.). Кожний вірний може здобути відпусти для себе або для померлих (Кодекс канонічного права, кан. 994.).

Покарання за гріхи


1472    Щоб зрозуміти це вчення і практику Церкви, треба врахувати, що гріх має подвійний наслідок. Важкий гріх позбавляє нас спільності з Богом, а через те робить нас нездатними до вічного життя, позбавлення якого називається «вічною карою» за гріх. З Іншого боку, будь-який гріх, навіть легкий, викликає нездорове прив'язання до творінь, яке потребує очищення чи тут, на землі, чи після смерті у стані, який називається Чистилищем. Це очищення звільняє від того, що називають «дочасною карою» за гріх. Ці дві кари не повинні розглядатися як помста, накладена Богом ззовні, бо вони виникають із самої природи гріха. Навернення, яке походить від глибокої любові, може привести до цілковитого очищення грішника, так що йому не доведеться вже терпіти жодної кари (Пор. Тридентський Собор: DS 1712-1713; 1820.).

1473    Прощення гріха і відновлення спілкування з Богом веде за собою відпущення вічної кари за гріх. Але дочасні кари за гріх залишаються. Християнин повинен намагатися, терпляче переносячи страждання і всілякі випробовування і в кінці спокійно приймаючи смерть, приймати дочасні кари за гріх як благодать; він повинен старатися через діла милосердя і любові, а також через молитву і різні покутні практики цілком звільнитися від «старої людини» «й одягнутись у нову людину» (Пор. Еф. 4, 24.).

У співпричасті святих


1474    Християнин, який прагне очиститися від свого гріха й освятитися - Божою благодаттю, не залишений сам собі. «Життя кожної Божої дитини дивним способом пов'язане - у Христі і через Христа - з життям усіх інших братів-християн у надприродній єдності містичного Тіла Христа, як в одній містичній особі» (Павло VI, Апост. конст. « Indulgentiarum doktrina », 5.).

1475    У співпричасті святих «між вірними - і тими, що вже є в небесній батьківщині, і тими, що покутують у Чистилищі за свої провини, а також тими, що ще перебувають у земній мандрівці, - існує постійний зв'язок любові і щедрий обмін усіма благами» (Павло VI, Апост. конст. « Indulgentiarum doktrina », 5.). У цьому дивному обміні святість одного приносить користь іншим більше, ніж гріх одного може шкодити іншим. Так, звертання до співпричастя святих дозволяє грішникові, що кається, швидше й успішніше очиститися від кар за гріхи.
1476    Ці духовні блага спільності святих ми називаємо також скарбом Церкви, «що не є сумою благ, збираних віками, подібно до матеріальних благ, а безмежною й невичерпною вартістю, яку мають у Бога спокутування і заслуги Христа, Господа нашого, жертвувані за те, щоб усе людство було звільнене від гріха і прийшло до спільності з Отцем. Це у Христі, нашому ВідкупителевІ, є багатство винагороджень і заслуг, що походять з Його Відкуплення» (Павло VI, Апост. конст. « Indulgentiarum doktrina », 5.).
1477    «До цього скарбу належить також справді величезна вартість, безмірна і завжди нова, яку мають перед Богом молитви і добрі діла Пресвятої Діви Марії і всіх святих, які, йдучи за Христом і Його благодаттю, освятились і виконали діло, яке прийняли від Отця; так, працюючи для власного спасіння, вони також сприяли спасінню своїх братів у єдності містичного Тіла» (Павло VI, Апост. конст. « Indulgentiarum doktrina », 5.).

Відпуст отриманий від Бога через посередництво Церкви


1478    Відпуст отримується через Церкву, яка силою влади в'язати і розв'язувати, даною їй Ісусом Христом, діє на користь християнина і відкриває йому скарб заслуг Христа І святих, щоб вірний отримав від Отця милосердя відпущення дочасної кари за гріхи. Тому Церква хоче не тільки прийти на допомогу християнинові, а також заохотити Його до діл побожності, покути і любові (Пор. Павло VI, Апост. конст. « Indulgentiarum doktrina », 8; Тридентський Собор: DS 1835.).

1479    Оскільки померлі християни на шляху очищення також є членами того ж співпричастя святих, ми можемо допомогти їм, серед іншого, отримуючи для них відпусти, щоб вони були звільнені від дочасної кари за свої гріхи.
XI. Здійснення таїнства Покаяння

1480    Як усі таїнства, Покаяння є літургійною дією. Частини цієї відправи звичайно такі: привітання і благословення священика, читання Слова Божого, щоб освітлити сумління і заохотити до жалю; заклик до покаяння; сповідь, яка визнає гріхи і виявляє їх священикові; накладання й прийняття покути, розрішення, дане священиком; подячна молитва хвали і відсилання з благословенням священика.

1481 Візантійська літургія знає багато формул розрішення, що мають форму благальної молитви, які досконало виражають таїнство Прощення: «Бог, Який через пророка Натана простив Давидові, коли він визнав свої гріхи, І Петрові, коли він гірко плакав, І блудниці, коли вона сльозами обмила ноги Христа, і фарисеєві, і блудному синові, - Сам хай простить тобі через мене, грішника, у цьому житті і в майбутньому і не осудить тебе, коли станеш на Його страшнім Суді, -Він, Благословенний на віки віків. Амінь».
1482    Таїнство Покаяння також може бути вділене в рамках спільнотної відправи, під час якої вірні спільно готуються до сповіді і разом дякують за прощення гріхів. Тут особиста сповідь гріхів й особисте розрішення залучені до літургії Слова Божого з читаннями і проповідями, проведеним спільно іспитом совісті, спільним проханням прощення, молитвою «Отче наш» І спільною подячною молитвою. Ця спільнотна відправа чіткіше виражає церковний характер Покаяння. Яким би не був спосіб його відправи, таїнство Покаяння завжди залишається за своєю природою літургійною дією, а отже, церковною і публічною (Пор. II Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsапсtит Сопсіliит», 26, 27.).
1483    У разі необхідності можна застосувати спільнотну відправу Примирення із загальною сповіддю і загальним розрішенням. Така необхідність може виникнути, коли існує близька небезпека смерті, а священик або священики не мають достатньо часу, щоб вислухати сповідь кожного каянника. Необхідність може виникнути також тоді, коли є дуже багато тих, що сповідаються, а недостатньо сповідників, які можуть належно й у відповідний час усіх висповідати, так що каянники, без своєї вини, були б позбавлені на довгий час благодаті святого таїнства Сповіді або святого Причастя. У такому разі вірні повинні, для чинності розрішення, постановити висповідатися особисто зі своїх тяжких гріхів, коли лише будуть мати до цього нагоду (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 962, § 1.). Єпархіальному єпископові належить вирішити, чи існують умови для загального розрішення (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 961, § 2.). Великий наплив вірних з нагоди важливих свят чи прощ не являє собою випадку такої необхідності (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 961, § 1, 2.).
1484    «Повна індивідуальна сповідь із подальшим розрішенням залишається єдиним звичайним способом примирення вірних з Богом і Церквою, за винятком того, коли фізична чи моральна неможливість звільняють від такої сповіді» (Чин Покаяння, Формула відпущення гріхів, 31). Це правило має глибоке підґрунтя. Христос діє у кожному таїнстві. Він особисто звертається до кожного грішника: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи» (Мр. 2,5); Він є лікарем, що нахиляється над кожним хворим, який Його потребує (Пор. Мр. 2, 17.) для одужання; Він підносить їх і наново залучає до братерської спільності. Отже, особиста сповідь є найбільш значущою формою примирення з Богом і Церквою.
КОРОТКО

1485    «А як звечоріло, того самого дня, першого в тижні,(...) увіходить Ісус, став посередині та й каже ш: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте — затримаються» (їв. 20, 22-23).

1486    Прощення гріхів, учинених після Хрещення, дається в таїнстві, названому таїнством Навернення,  Сповіді, Покаяння чи Примирення.
1487    Хто грішить - ранить честь Бога і Його любов, свою власну гідність людини, покликаної бути сином Божим, і добрий духовний стан Церкви, живим каменем якої повинен бути кожний християнин.
1488    В очах віри немає більшого зла, ніж гріх; і немає нічого гіршого за наслідки, які він спричиняє для самих грішників, для Церкви і для всього світу.
1489    Повернення до спільності з Богом, яка було втрачена через гріх, - це порух, що народжується з благодаті Бога, Який сповнений милосердя і турботи про спасіння людей. Цього дорогоцінного дару треба просити як для себе самого, так і для інших.
1490    Повернення до Бога, назване наверненням і жалем, передбачає біль і відразу до скоєних гріхів, а також сильну постанову не грішити більше в майбутньому. Отже, навернення стосується минулого і майбутнього; навернення живиться надією на Боже милосердя.
1491    Таїнство Покаяння складається з трьох актів каянника та розрішення, даного священиком. Актами каянника є: жаль за гріхи, сповідь, або виявлення гріхів священикові, і постанова виконати покуту і діла відшкодування.
1492    Жаль (названий також каяттям) повинен виникати з мотивів віри. Якщо жаль виникає з любові до Бога, він називається «досконалим»; якщо він спирається на інші причини, то він називається «недосконалим».
1493    Хто хоче примиритися з Богом і Церквою, повинен визнати священикові всі тяжкі гріхи, у яких ще не сповідався і які пригадує собі після старанного іспиту совісті. Сповідь з легких гріхів, хоч і не є необхідною, все ж таки гаряче рекомендується Церквою.
1494    Сповідник пропонує тому, хто сповідається, виконати деякі акти «відшкодування», або «покути», щоб виправити шкоду, вчинену гріхом, і поводитися так, як властиво учневі Христа.
1495    Лише священики, які від влади Церкви отримали право сповідати, можуть прощати гріхи в ім’я Ісуса Христа.
1496    Духовними плодами таїнства Покаяння є:
– примирення з Богом, через яке каянник отримує наново благодать;
– примирення з Церквою;
– відпущення вічної кари, викликаної смертельними гріхами;
– бодай часткове відпущення дочасних кар за гріхи;
– мир і погідність совісті, душевна втіха;
– збільшення духовних сил до боротьби, яку веде християнин.
1497    Індивідуальна й повна сповідь з тяжких гріхів та розрішення є єдиним звичайним способом примирення з Богом і Церквою.
1498     Через відпусти вірні можуть отримати для самих себе, а також: для душ у Чистилищі прощення дочасної кари, що є наслідком гріхів.
ДУШПАСТИРСЬКІ ОГОЛОШЕННЯ НА XIХ НЕДІЛЮ ЗВИЧАЙНОГО ПЕРІОДУ

13 – 20 серпня 2017

СЬОГОДНІ ogoloszenna3

У зв'язку зі смертю Юлії Домбровської, яка служила в нашому храмі, після Божої Служби будемо збирати пожертвування, щоб допомогти родині в цей тяжкий час для них, а також з цих пожертв замовимо Службу Божу Григоріанськ...


Детальніше...

Розклад Святих Мес

НЕДІЛЯ

  8:45 - українською

10:00 - українською

11:00 - en espanol

11:45 - po polsku

13:15 - українською

18:00 - українською

Понеділок

18:30 - українською



Вівторок

  7:00 - українською

18:30 - українською



Середа

  7:00 - українською



Четвер

  7:00 - українською

18:30 - latina



П'ятниця

  7:00 - українською

18:30 - українською



Субота

  7:00 - українською



Голос Папи

 

omi.org.ua

ewtn

Radio Marya