Перші священики костелу св. Миколая

Йосип-Іван Якович Змигродський, перший настоятель парафії св. Миколая, народився у 1880 році в дворянській родині лікаря. Місцем його народження було містечко Немирів, що на Вінниччині. Згодом родина переїхала до Києва. Роман Дзвонковський у своїх книзі «Losy duchowieństwa katolickiego w ZSSR 1917 - 1939. Martyrologium» відзначає, що майбутній священик розпочав навчання в гімназії у Немирові й продовжив його в Київській першій гімназії (з 1891). В 1897 році він закінчив шість класів останньої і вступив до числа вихованців Луцько-Житомирської римо-католицької духовної семінарії.

Вже в кінці 1900-1901 навчального року Йосип Змигродський, як один з найкращих учнів семінарії, був допущений до складання випускного екзамену з вихованцями 6 курсу для вступу у Римсько-католицьку Духовну академію в Санкт-Петербурзі. І в цьому ж році Змигродський був зарахований до студентів цього вищого духовного закладу. Втім, на жаль, йому не судилося закінчити його із-за хвороби.

Йосип Змигродський повернувся на Україну, до Києва, з яким його пов'язала доля аж до 1930 року. В липні 1903 року Його Преосвященство єпископ–ординарій Недзялковський рукоположив Змигродського в священики і в жовтні цього ж року за пропозицією єпископа та після узгодження кандидатури з Київським губернатором, що було обов'язковою практикою в Російській імперії, Луцько-Житомирська консисторія призначила його вікарієм Київського парафіяльного костелу св. Олександра.

Обов’язковим атрибутом при вступі до священицького служіння була клятва на вірність імператору, яку давали всі представники римо-католицького духовенства. Клятва – це був друкований шаблон, що повинен був підписати священик в присутності єпископа, в якому він зобов'язувався бути вірнопідданим імператора. Лише після цього можна було приступити до виконання своїх обов'язків.

Між 1903 та 1909 роком ксьондз Й. Змигродський не лише виконував свою пастирську роботу, а й старанно працював на педагогічній ниві. Він був законовчителем в приватних київських гімназіях і комерційному училищі. Серед цих гімназій була Києво-Печерська приватна гімназія, в якій він працював у 1907 році.

Юридично парафія почала існувати в кінці 1910 року. 4 жовтня 1910 року, одержавши дозвіл Міністра Внутрішніх справ, єпископ Карл Недзялковський, даною йому владою розділив Київську парафію на дві, а саме - св. Олександра та св. Миколая:

«Я (епископ Недзялковський) на основании принадлежащей мне власти разделяю Киевский приход на два прихода, именно один св. Олександра, другой св. Николая, и провозглашая сей последний самостоятельным приходом, даю ему все права, какие ему следуют на основании канонических и государственных законов».

Межею двох парафій мала служити Бібіковська вулиця (сучасний Бульвар Шевченка). Цвинтар був спільний.

З цією постановою єпископа консисторія повинна була ознайомити Київського губернатора, Губернаторське правління та Міську Думу. На протязі місяця під час урочистої служби ця постанова мала бути оголошена обома настоятелями в обох костьолах, що і було зроблено. Власне з цього часу, а саме з кінця 1910- початку 1911 р. адміністратор ксьондз Й. Змигродський був призначений настоятелем костелу св. Миколая.

На жаль нам не вдалося знайти метричних книг за 1911 рік, натомість в архіві міста Києва знаходяться метричні книги за 1912, 1913, 1915 та 1916 роки. Може в цих записах деякі теперішні парафіяни можуть знайти своїх родичів. А всі інші – уявити живих людей, з їх радощами та смутком! В сповідних книгах (в сповідних книгах записували прізвища всіх парафіян, які брали участь в таїнстві сповіді) за 1916 рік в алфавітному порядку йдуть прізвища всіх парафіян чоловічої та жіночої статі, які сповідалися.

Слід зауважити, що на початку ХХ ст. до сповіді приступали з 12-ти річного віку. Всього до сповіді у 1916 в костелі св. Миколая приступили 1074 чоловіків та 2001 жінок. Таким чином кількість дорослих активних парафіян костьолу становила 3075 осіб. А всього, за даними Дзвонковського, на 1918 рік парафія нараховувала вже 16 тис. 283 особи. (ймовірно, що до постійних членів парафії добавилися й особи католицького віровизнання, що потрапили до Києва внаслідок буремних років громадянської війни та революції.) Це, до речі, помітно в метричній книзі за 1915 рік. Там спостерігається багато записів про смерть австрійських солдат та офіцерів, що лікувались в госпіталях.

У свою чергу підписи в метричних книгах дають нам можливість відтворити не лише імена парафіян, а й їх пастирів.

В костелі св. Олександра, 1912 році крім настоятеля працювали три вікарних священики, 2 законовчителі та ще 7 ксьондзів, які виконували пастирську, місійну, навчальну та інші функції. Парафія св. Миколая, яка постійно збільшувалася, також потребувала більшої кількості священиків. На цей самий 1912 рік новостворена парафія мала 4 священики: настоятеля Йосипа Змигродського, законовчителя Болеслава Блехмана, та 2 вікарія - Людвіга Змигродського та Йосипа Еврара.

Священик Людвіг-Валеріан Якович Змигродський був рідним братом настоятеля Йосипа, народився у 1886 році ймовірно, як і його брат Йосип, в Немирові. Втім на час його навчання сім’я вже переїхала до Києва, де Людвіг навчався світським наукам в першій гімназії, яку закінчив в 1903 році. В цьому ж році він вступив до Луцько-Житомирської духовної семінарії. Рукоположений Людвіг Змигродський був у листопаді 1910 року. Свої перші кроки в священицькій службі Людвіг Змигродський здійснив під керівництвом свого старшого брата, оскільки 7 березня 1911 був призначений вікарієм костелу св. Миколая.

Загалом, всі відомі нам представники родини Змигродських були активними парафіянами. В сповідних розписах за 1916 рік зустрічаються й імена людей старшого віку Якова та Сюзани (Лозани) Змигродських. Ймовірно батьків наших священиків.

Відомо, що вірною парафіянкою була й сестра братів-священиків Марія Змигродська. Відомим адвокатом – захисником інтересів новозбудованого костелу був ще один з братів Змигродських – Петро Якович Змигродський. (Саме останнього часто плутають із священиком – настоятелем Петром Змигродським). В Житомирському архіві нами було знайдено справу про заповіт О. Сташевского, який заповідав Київському костелу св. Миколая 2000 тис. руб. Присяжним повіреним Духовної Консисторії виступав у цій справі Петро Якович Змигродський, що проживав в Києві по Хрещатику в буд. 48, кв.6. Петро Змигродський в радянські часи емігрував до Польщі, звідки допомагав своєму брату-настоятелю.

За даними Р. Дзвонковського, доля ще одного священика, Ричарда Шишко-Богуша, також пов’язана з костьолом св. Миколая. Ксьондз Шишко-Богуш народився в 1881 році в Павлограді. Після закінчення семінарії в Житомирі навчався в Духовній Академії в Санкт-Петербурзі, де отримав титул кандидата богослов’я. Був рукоположений в 1906 році. І вже на 1910 р. став вікарієм костьолу св. Миколая. Окрім функцій вікарія священик був катехетом в 4 військовій гімназії, а також у військовій школі. Ймовірно, що його діяльність при Київському костьолі тривала до 1914 року,

Костел св. Миколая напередодні революції був духовним осередком не лише римо-католиків-поляків, а й представників інших національностей, зокрема католиків-французів. Принагідно згадаємо, що в Санкт-Петербурзі, навіть в часи реакції 30-х та 60- х років ХІХ, коли по всій імперії ліквідовувалися римо-католицькі костели, постійно діючими були німецька кірха та костел, побудований для французьких громадян.

Духівником французької спільноти костелу св. Миколая був Жозеф Еврар. Французький священик Жозеф Еврар проживав в Києві ще з 1907 року, куди він приїхав з Москви. Після офіційного утворення нової католицької парафії в Києві священик Еврар в 1912 році отримав посаду вікарія парафії св. Миколая:

«По сношению с г. Министром Внутренних Дел я назначил французского римо-католического священника Иосифа-Эмилия-Гастона Эврара на должность викарного при Киевском костеле св. Николая с условием соблюдения 54 ст. Уст.Ин.Ис. (Устава иностранных исповеданий) о приведении названного ксендза к присяге на верность службы».

За даними, зібраними російськими урядовцями, стало відомо, що ксьондз Жозеф Еміль Гастон Еврар народився в Парижі в сім’ї французьких громадян Августа і Сідонії Еврар 26.10.1878 року. Початкову освіту отри мав дома і вже в 1891 році вступив до Паризької Духовної семінарії і після 8-ми річного курсу (1899 р.) перейшов до вищого п’ятирічного семінарського відділу, який закінчив у 1904 році. Лише після такої ґрунтовної підготовки Еврар був рукоположений в священицький сан в Римі 8 квітня 1905 року єпископом Йозефом Чепетеллі. Після цього він отримав призначення до Парижу, де виконував духовну службу до 1906 року в храмі Сан-Демі-де-ля-Шапель. Вже в 1906 році Еврар вибув до Москви, а 8 вересня 1907 року прибув до Києва. Доля його після революції – невідома.

Вікарієм нашого костьолу на протязі 1913- 1918 рр. був виходець із селян Домінік Вавржинович.

Доля ще одного священика, Станіслава Доміньчака, доктора філософії і магістра богослов’я тісно пов’язана з нашим храмом. Адже з лютого 1915 він – вікарій костелу св. Миколая. Станіслав Петрович Доміньчак, народився в міщанській сім'ї у 1881 році, закінчив Острозьку 6-ти класну прогімназію, 1898 року, вступив до стін Луцько-Житомирської римо-католицької духовної семінарії, в 1901 р. вступив до Санкт-Петербурзької Духовної академії, яку закінчив в 1905 р. зі ступнем магістра богослов’я з відзнакою. Там же, в Петербурзі, в 1904 році митрополит граф Шембек рукоположив Станіслава Доміньчака у священики. Як один з найкращих студентів духовної академії, був удостоєний честі продовжити навчання за кордоном. І з 1905 року навчався в університеті міста Лувен в Бельгії на факультеті вищих філософських наук, який закінчив 1907 р., отримавши вчений ступінь доктора філософії з відзнакою. У 1908 році, С. Доміньчак зі згоди генерал-губернатора був призначений викладачем Луцько-Житомирської семінарії. 1915 року отримав призначення до костелу св. Миколая в Києві. Ксьондз С. Доміньчак плідно виконував свої обов’язки духовного пастиря в київській парафії до 1918 року. В час революційних лихоліть, коли частина римо-католицького духовенства залишала українські землі, Луцько-Житомирська семінарія потребувала здібних кадрів професорсько-викладацького складу. Тому він був призначений професором дієцезіальної семінарії.

Окрім вікаріїв, римо-католицькі парафії, які відрізнялися значною кількістю парафіян, мали ще й посади законовчителів, тобто представників духовенства, які виконували функцію викладача Закону Божого. В нашій парафії св. Миколая від початку її оформлення й до часів встановлення радянської влади, законовчителями виступали священики Іоан Шафранський та Болеслав Блехман.

За даними Католицького мартирологу, Іоан Шафранський народився в 1873 році. В 1897 р.– закінчив духовну семінарію в Санкт-Петербурзі і в цьому ж році був рукоположений. Ксьондз Іоан був викладачем Луцько-Житомирської духовної семінарії, а потім виконував функції адміністратора парафій, законовчителя в різних місцевостях південно-західного краю. І вже з 1912 році ксьондз проживав у Києві, де власне і виконував функції законовчителя при міських гімназіях.

Більше інформації маємо про священика, який в 30-х роках був єдиним та останнім священиком в Києві – ксьондза Болеслава Костянтиновича Блехмана. Народився майбутній священик в 1876 році в с. Кальварія Седлецького повіту Сувалковської губернії в сім’ї бідного чиновника. У 1899 році закінчив гімназію, і вступив до Луцько-Житомирьскої духовної семінарії, яку й закінчив в 1903 році. В цьому ж році був рукоположений єпископом Недзялковським і відправлений на навчання в Санкт-Петербурзьку Духовну академію, але з невідомих причин не закінчив її. В 1910 році кс. Б. Блехман був призначений на посаду законовчителя київських гімназій в Києві. З 1916 р. – Болеслав Блехман на посаді воєнного капелана в Києві, законовчителя, а також вікарія парафії св. Миколая. Згодом між 1917 та 1927 роками ксьондз Блехман виконував свій священицький обов’язок на різних духовних посадах в містах та селах Київщини. Знову й в осатаній раз кс. Блехман з’явився в Києві в 1929 році, де й виконував функції душпастиря парафій св. Олександра та св. Миколая до свого останнього арешту в 1933 р.

ДУШПАСТИРСЬКІ ОГОЛОШЕННЯ НА XІX НЕДІЛЮ ЗВИЧАЙНОГО ПЕРІОДУ

UkraineЗ приводу карантину:

Триває час карантину але не переставаймо довіряти Бугу і молитися.

На одній Божій Службі в неділю може бути тільки 70 осіб, а ввечері до 10 осіб. Ми теж зобов’язані дотримуватися санітарних заходів МОЗ. Обов’язково треба викор...


Детальніше...

Голос Папи

Трансляція Святої Меси під проводом Папи Франциска, Ватикан, 14.06.2020

Пожертвування

Пожертвування на утримання парафії можна

перерахувати на розрахунковий рахунок парафії:

РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА ПАРАФІЯ СВЯТОГО МИКОЛАЯ КИЇВСЬКО-ЖИТОМИРСЬКОЇ ДІЄЦЕЗІЇ РИМСЬКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ У М.КИЄВІ"
Код ЄДРПОУ парафії: 14292153

Банк: АТ "КРЕДОБАНК", МФО 325365
Код ЄДРПОУ банку: 09807862
IBAN: UA 92 325365 0000026009011224273

В графі «Призначення платежу» просимо вказати: «пожертва на храм»

 

або можна перерахувати пожертви через картку:

ПриватБанк № 5168 7554 2662 4116 (Анджей Рак)

 

Заздалегідь дуже Вам дякуємо за допомог, підтримку і розуміння!

Хай Бог Вас благословить!