Будівництво костелу св. Миколая

Одержання дозволу та виділення ділянки під будівництво

У серпні 1896 р., незабаром після коронації, імператор Російської імперії Микола ІІ відвідав давню столицю держави – Київ. Його перші кроки в місті, а саме, участь в освяченні Володимирського собору і закладці Миколаївського храму в Покровському монастирі, посіяли в серцях місцевих римо-католиків надію на те, що новий імператор зверне увагу і на них. В Києві, де проживали майже 33 тисячі католиків, був лише один костел, збудований в 1842 році.

8 грудня 1896 р. більше тисячі парафіян костелу св. Олександра, звернулися до київського генерал-губернатора (на той час цю посаду займав граф Олексій Павлович Ігнатьєв) з клопотанням, в якому вказувалося, що в місті Києві є лише один костьол св. Олександра. Цей костьол за своїми розмірами не може вмістити в себе одночасно більше 1200-1500 чоловік, внаслідок чого тільки незначна частина парафіян може відвідувати Службу Божу. З іншої сторони, кількість духовенства недостатня, тому парафіяни не можуть в повній мірі задовольнити «насущные духовные потребности свои и своих семей». Це негативно впливає на моральне життя населення, а особливо підростаючого покоління. Тому парафіяни просять дозволу спорудити в Києві новий кам’яний костел. В проханні вперше з’являються слова «костел во имя св. Николая», та наголошується, що це «в ознаменование посещения в Августе 1896 года города Киева Их Императорскими Величествами».

Лист закінчується проханням надати дозвіл створити, обов’язковий в таких випадках, організаційний комітет із середовища парафіян. Крім того наголошується, що будівництво буде відбуватися «на средства, которые предполагаем собрать между собою по подписке».

Подання до генерал-губернатора підписали 864 осіб. Підписи дозволяють нам відтворити імена цих людей. Крім тих, які створили комітет (про них окремо) – це колезький асесор Комарницький, архітектори Куликовський, Іваницький, скульптор Є. Куликовська, інженер Іваницький, член Міської Думи Зданович та багато-багато інших.

Ще в 1888 р. київський губернатор отримав від Департаменту духовних справ циркуляр, який регламентував дії останнього у випадку нового будівництва. В циркулярі було зазначено, що оскільки «давность возведения р-к церкви не всегда обусловливает необходимость дальнейшего ее существования, так как нередко таковые в прежнее время, возводимы были исключительно в целях пропаганды; что в сих же последних целях р-к духовенство часто стремится придать костелам внешний вид и размеры, несоответствующие ни местности, ни быту прихожан, ни действительной надобности, я считаю долгом покорнейше просить Ваше Превосходительство (Киевский Вице-губернатор) на будущее время, при сообщении на утверждение Министерства проектов перестройки р-к церквей сообщать Ваше по сему предмету заключение по соображению вышеизложенного, с присовокуплением сведений: 1) о числе прихожан; 2) о пространстве прихода и расстоянии костела от соседних р-к церквей; 3) о количестве православного и р-к населения в месте расположения костела».

За розпорядженням Київського губернатора А.П. Томари статистичний комітет підтвердив, що в Києві на 1895 р. нараховувалося 33771 осіб римо-католицького сповідання.

Наступні події присвячені важливому питанню – виділенню землі під майбутній костел. Вже в кінці січня (23-24 січня) 1897 р. Київська міська Дума, вищий орган міського управління, після клопотання парафіян про відведення землі на побудову храму, запропонувала ділянку міської землі, що знаходилася на окраїні, на Великій Васильківській вулиці № 75 навпроти колишньої кінної площі. Дума зобов’язувалася видати парафіянам «крепостной акт» – за умови побудови костьолу в «течении не далее пяти лет от времени получения сего разрешения».

Зазначена вище ділянка землі була міською власністю, яку орендували Хома і Зельмин Шмулевичі Моцкіни з 1897 по 1898 рік. Орендарі Моцкіни використовували землю під склад лісних матеріалів.

Серед членів Думи були й римо-католики, активні члени парафії. Це, перш за все, гласні Думи С.В. Ромашевський, В.С. Олтаржевський – члени майбутнього комітету з будівництва, член Думи Жданович та ін.

Клопотання католиків потрібно було узгодити з київським православним митрополитом. Високопреосвященний Іоанікій митрополит Київський та Галицький 15 травня 1897 р. відзначив, що з його сторони не має ніяких перешкод, але вимагав «чтобы место под постройку сего костела отведено было во первых: не в центре города, так как здесь имеется обширный, с 7 престолами существующий ныне р-к костел, а на одной из городских окраин; во-вторых, не в близком расстоянии от православных монастырей и храмов в г. Киеве находящихся, и в третьих: чтобы количество р-к населения из которого имеет быть образован особый приход к устроенному ныне костелу вполне соответствовал норме установленных законом».

2 липня Поліцмейстер Києва рапортував, що місце для майбутнього костелу пусте, біля нього на відстані 20 сажнів йде побудова споруди Київської четвертої чоловічої гімназії з домовою православною церквою. Найближчі церкви знаходяться: Троїцька – 346 сажень, Володимирська - 266. Було також повідомлено, що на цій території проживало не більше 100 сімей римо-католиків. На що католики відповідали, що парафія не обмежуватиметься тільки цим районом, до неї мали увійти жителі районів: Либідського, Бульварного і частково Лук’янівського, з передмістями: Верхньою і Нижньою Соломянкою, Шулявкою, Протасовим Яром і Байковою Горою.

Лише після рішення 8 серпня 1897 р. Київський губернатор у листі до генерал-губернатора викладає хід справи, та зазначає, що перешкод у виконанні прохання парафіян нема і «ходатайство о разрешении возвести второй костел и учредить комитет для постройки его заслуживает уважения». У свою чергу генерал-губернатор звернувся за підтвердженням рішення до Міністра внутрішніх справ.

Міністр внутрішніх справ Горемикін І.Л. 30 березня 1898 р. звертаючись до генерал-губернатора Ігнатьєва, дав офіційний дозвіл римо-католикам міста Києва побудувати новий костьол.

«Вследствие отношения от 14 Марта, за №2801, разрешая проживающим в Киеве римско-католикам, согласно представленному ими ходатайству, построить в пределах Лыбидской части по Васильевской улице, на избранном для того и одобренном Вашим Высокопревосходительством месте, вторую приходскую р. католическую церковь, с образованием для сего из среды прихожан Особого Комитета, имею честь, с возвращением приложений уведомить о сем Вас, Милостивый Государь, для зависящих распоряжений».

За попередніми підрахунками передбачалося, що майбутня парафія буде становити не менше 8 тис. парафіян. Цей документ став довгоочікуваним дозволом міністра Внутрішніх справ Російської імперії на будівництво нового костелу.

 

Комітет будівництва

Члени майбутньої парафії св. Миколая з ентузіазмом взялись до справи. Потрібно було вибрати Комітет для вирішення поточних справ будівництва. Наступним кроком мав стати конкурс проектів майбутнього храму. Потрібно було зібрати кошти на будівництво.

І ось вже 7 травня того ж 1898 р. в залі Міської Думи відбулися збори з метою вибрання комітету. На зборах були присутні 262 особи. Більшістю голосів вибрали комітет з 12 чоловік. Хто ж ці дванадцять ?

Це не лише активні члени парафії, але й люди, які мали можливості сприяти будівництву храму. Це були землевласники, промисловці, державні службовці. Назвемо їх прізвища та місце, яке вони посідали в тогочасному суспільстві:

В’ячеслав Степанович Олтаржевський – член Київської Міської Думи (гласний), колезький асесор;

Леонард Михайлович Янковський– почесний мировий суддя;

граф Владислав Олександрович Браницький – єгермейстер двору Його Величності;

Станіслав Васильович Ромишевський – домовласник, член Думи;

Август Северинович Червінський – дворянин, землевласник;

Ігнатій Васильович Лиховський – дворянин, присяжний повірений;

Ігнатій Станіславович Щеніовой (Щеньовський) – дворянин, землевласник;

Людвіг Едуардович Гутіон – інженер-технолог, колезький асесор;

Станіслав Фадійович Саріут-Залеський – дворянин;

граф Йосип Альфредович Потоцький – камер-юнкер двора Його Величності;

Владислав Олександрович Долинський – дворянин, купець і промисловець;

Юзеф (Йосиф) Антонович Анджиєвський – власник заводів і промисловець.

Головою комітету було обрано Леонарда Янковського. І слушність цього вибору неодноразово підтверджувалася, адже саме ця людина на протязі багатьох років самовіддано працювала задля реалізації прагнення римо-католицької громади. Свідченням цього є слова подяки, надруковані в «Dziennik Kijowski» («Київський Вісник») за 1907 р. Саме голова комітету Янковський, в часи, коли бракувало коштів, і будівництво перебувало на межі припинення неодноразово жертвував великі суми!

Втім, члени комітету допомагали будівництву хто чим міг. Графи Потоцький і Браницький, найбільші землевласники на території генерал-губернаторства – своїм становищем в імперії та значними фінансовими пожертвуваннями.

Член комітету І.А. Анджиєвський був власником кам’янотесного заводу та заводу кахлів. До того ж, він був активним членом національно-релігійного товариства, а також терціарієм. Інший член комітету – Долинський, був власником торгово-промислової підприємства з виробництва землеробних машин. І.С. Щеньовський - цукрозаводчик та член правління Всеросійського товариства цукрозаводчиків.

Були в Комітеті й чиновники, зокрема двоє його членів – В.С. Олтаржевський і С.В. Ромишевський – «гласні» Міської Думи. А сам голова Комітету, Леонард Михайлович Янковський, був почесним мировим суддею. Леонард Янковський брав активну участь в Київському католицькому благодійному товаристві, серед почесних членів якого за 1907 р. є його ім’я.

Комітет підпорядковувався у свої діяльності Луцько-Житомирській Духовній консисторії, і відповідно єпископу. Останній призначив до його складу й духовних осіб, а саме – настоятеля Київського костелу св. Олександра кс. Петра Змигродського і законовчителя кс. Олендрського. Згодом, до складу Комітету увійшов кс.–вікарій костелу св. Олександра, майбутній перший настоятель нашого храму – Йосиф Змигродський, який брав активну участь в будівництві.

 

Конкурс проектів

Одним з перших кроків Комітету стала організація конкурсу проектів. Проектів було подано досить багато, всі вони жваво обговорювалися в пресі.

У всіх проектах костел розроблявся в неостилі: поєднанні готичного і романського, що відповідало романтичним настроям національного піднесення польської громади міста. За словами дослідниці О. Горбик «готика в контексті міста, виповненого православно-бароковими й інтернаціонально-класицистичними формами, ставала геральдичною ознакою польської ментальност».

Серед значної кількості проектів найкращим було визнано проект петербурзького цивільного інженера С. Шпаковського, але через помилку у вирішенні генплану робота не дістала премії. Були відзначені проекти архітектора П. Гіппіуса (1 премія), цивільних інженерів С. Воловського та А. Венсана – 2 і 3 премія, архітектора В. Покровського – 4.

До реалізації був прийнятий проект студента інституту цивільних інженерів, римо-католика, 24-річного С. Воловського. Але, за відсутності досвіду у Воловського, вирішили доручити робоче проектування, керівництво й нагляд за будівництвом архітектору В. Городецькому. При розплануванні В. Городецький певним чином синтезував пропозиції всіх чотирьох кращих проектів, проте докорінно змінив деталі, значно збагатив декор, віднайшовши свою витончену неоготичну стилістику. Преса того часу з шанобливістю відзначала, що фасад костьолу, витриманий в готичному стилі, прикрашений двома великими і однією маленькою баштами нагадував знамениту «Votivkirche» у Відні (https://en.wikipedia.org/wiki/Votivkirche,_Vienna). Незабаром проект і кошторис костьолу були затверджені в установленому порядку, а будівельні роботи здані з торгів конторі А. Б. Гінзбурга за 250 000 руб. Зауважимо, що фірма Гінзбурга була досить відома та шанована, вона займалася також будівництвом, Київського оперного театру.

 

Урочистість, присвячена початку будівництва

«8 августа 1899 р. в 1 1/2 дня, состоялась торжественная закладка костела св. Миколая в Киеве. В усадьбе, отведенной под постройку костела городом, преосвященным суфраганом Луцко-Житомирской епархии, Клопотовским, в сослужении с многочисленным католическим духовенством, съехавшимся из разных концов юго-западного края, было совершенно богослужение».

На цю урочистість прибула велика кількість духовних осіб (22 священики) та тисячі віруючих з усієї країни. На ділянці, яка була виділена під будівництво, поставили великий намет, оздоблений квітами і зеленню, в якому відправили молебень. Для прикрашення території, управляючий державним майном київської губернії дозволив збирати квіти по всіх лісах поблизу Києва, і тому були доставлені цілі вози польових квітів, що дало можливість створити ефектну картину. На цій урочистості були присутні багато відомих в Києві людей. Слід назвати Київського віце-губернатора барона Ф.А. Штакельберга, начальника жандармерії генерала В.Д. Новицького, міського голову Снежко і більше 20 гласних. На урочистості також були присутні голова Комітету Янковський і його активні члени: Лиховський, Залеський, Долинський і Анджиєвський.

Загалом, вся садиба майбутнього костьолу була переповнена народом, оскільки будівництво храму було подією непересічною. Разом із першим камінням було покладено й залізну коробку в якій містився пергаментний свиток з актом закладки костьолу і по одній штуці всіх срібних і золотих монет 1899 р.

Цікавою була промова, яку під час цієї урочистості, в дусі сучасного екуменізму, проголосив єпископ Болеслав Клопотовський. Він наголосив, що костел будується в ім’я св. Миколая, єпископа Мірлікійського, який жив у IV ст., коли Східна і Західна Церкви ще не розділилися і становили єдину Церкву Христову. Тому закликав, щоб в костьолі підносилися молитви про благоденство всіх християн, без різниці віросповідання.

 

Пожертвування на будівництво

Спорудження нового костелу в Києві було в центрі уваги всіх римо-католиків і не тільки їх. Місцева преса регулярно сповіщала про будь-які події пов’язані з будівництвом. В цілому за 10 років будівництва збиралися пожертви від приватних осіб, які склали на початок 1910 р. біля 500 тис. руб., що відповідало коштам будівництва костьолу. Аналіз тогочасної преси, а також архівних документів, переважно заповітів, що зберігаються в архіві Луцько-Житомирської консисторії, рясніє прізвищами жертводавців на новий храм. До речі, досить довго його так переважно й називали – Новий костьол.

Вже на 1899 рік в розпорядженні Комітету було 125 тис. руб. Загалом, лише з травня 1898 року по 31 грудня 1900 р. в Комітет надійшло 215'505 р. 11 коп.. І ця сума постійно зростала.

Багато інформації про жертводавців міститься в польській газеті «Dziennik Kijowski», де майже в кожному номері була виділена спеціальна колонка з заголовком «Ofiary na kościół pod wezwaniem św. Mikołaja w Kijowie» («Пожертви на костьол св. Миколая в Києві»). На жаль встановити всіх жертводавців ми не можемо через брак збережених документів того часу. Окрім того, не слід забувати, що багато пожертвувань були анонімними. Зауважимо також, що далеко не всі номери газеті «Dziennik Kijowski» дійшли до нашого часу.

Нам вдалося знайти у Газетному відділі Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського та проаналізувати лише декілька номерів, що охоплюють березень-червень 1907 р. Проте й ці крихти дають нам можливість відчути, що будівництво нового храму стало справою всіх католиків міста.

Комітет з будівництва знаходився по вулиці Прорізній 13. Саме звідси подавалися до друку повідомлення. Це була своєрідна форма звіту Комітету перед римо-католицькою громадою про свою діяльність.

В повідомленні обов’язково зазначалося за який час і скільки було отримано пожертв. В кінці вказувалося загальна сума з попередніми пожертвами. Треба відзначити, що суми внесених коштів дуже різнилися між собою, але інформація про всі пожертви, до останньої копійки друкувалися в газеті. Кожен давав стільки, скільки міг дати. Сам голова Комітету не раз жертвував на храм значні суми грошей.

Втім, основними жертводавцями виступали представники польської еліти краю. Лише за даними 1899 р. графиня М.О. Браницька пожертвувала вдруге 25 тис. руб, граф К.К. Потоцький на цей час також вдруге пожертвував 2500 руб, граф Ц.А. Шембек – 1000 руб.; графиня А.В. Олізар, Я. та С. Олізари з Житомира, графиня Е.Ю. Пржездзенська по 25 тис. руб.

Звичайно такі великі суми грошей не часто зустрічалися. Найчастіше зустрічалися пожертви в 5, 25, 50 та 100 руб.

Комітет організував добре розгалужену систему збору коштів. За інформацією газети існували скарбнички в костьолі, у відомій в місті книгарні В. Ідзіковського, були й спеціальні скарбнички до яких збирали гроші найбільш активні парафіяни та різні приватні особи (приватна скарбничка А Пальчевського та П. Ліщинського).

Найбільш активні парафіяни допомагали Комітету, збираючи гроші серед населення. Так, в одному з номерів газети була складена їм подяка. Назвемо цих осіб: Добротворська, родина Фащувних, Фудаковська з доньками, родина Кочановських, Комарницька, Конарська, Обніська, Рителова, Шухова, родина Тишковських, пан Рядович, а також Антоній Рожевський, Владислав Коцінський.

Існували й інші варіанти грошових надходжень. Так, наприклад, надходили пожертви і з поштових марок; існувала можливість й надходження грошей за посередництвом газети «Dziennik Kijowski».

Гроші надходили як від приватних осіб, так і від юридичних, різних приватних підприємств, зокрема Л. Здроєвського і К. Грабовського.

Широко використовувався й такий вид пожертв, як заповіти римо-католицьких парафіян, відомості про них зберігаються в документах Луцько-Житомирської консисторії. Наприклад, М.Ф. Добржинський в 1909 р. пожертвував костьолу св. Миколая 1 тис. руб. Пан Добржинський не лише заповів грошову суму на храм, але й залишок від своїх капіталів заповідав використати на побудову в костелі вівтаря в ім’я Святої Богородиці.

Дворянка Аделіна Змигродська, що мешкала по вул. Предславинскій, 81, пожертвувала десять квадратних сажнів (45 кв. м) землі своєї садиби, щоб полегшити прохід процесії довкола храму.

 

Посвята костелу

Завдяки таким щедрим грошовим надходженням костел св. Миколая поступово зводився. В газеті «Киевлянинъ» друкувалися щорічні звіти про діяльність Комітету.

На кінець 1909 р. будівельні роботи були майже закінчені. Недоробки, які були в середині храму, за словами сучасників, не перешкоджали здійсненню в храмі щоденних служб.

І ось 6 грудня 1909 року навколо костьолу зібралася сила-силенна людей. Урочисте освячення костелу здійснив єпископ-суфраган (помічник) Антоній Карас. З цієї нагоди до міста приїхав єпископ, кс. Квасневський, кс. Шишко та багато інших представників духовенства. На урочистість прибули багато представників міської влади: Начальник Краю генерал-адьютант Ф.Ф. Трепов, в.о. Київського губернатора А.Ф. Гірс, Київський віце-губернатор Н.Н. Лихачов і міський голова И.Н. Дьяков. Іменитих гостей зустрічали члени комітету, які брали активну участь у підготовці свята.

Ось як писала місцева преса про цю урочистість:

«Торжество началось в 11:30 утра облачением епископа перед входом в костёл, после чего с молитвами был соверен крестный ход вокруг здания костёла, который был окроплен св. водой. После крёстного хода епископ, в сопровождении духовенства, направился в середину костела к главному алтарю, от которого при пении псалмов духовенство произвело крёстный ход в середине помещения, окропляя стены его св. водой. Торжество закончилось посвящением алтаря и возложением на престол священных предметов, освященных в Житомире».

Після здійснення обряду освячення костелу єпископ А. Карас і духовенство відправили першу Літургію і було прочитане пастирське послання єпископа-ординарія Луцько-Житомирської єпархії Недзялковського. Зібралася така кількість народу, що була заповнена вся площа перед костьолом і Велика Васильківська вулиця, що привело до затримки руху поїздів міської залізної дороги.

 

Право власності на земельну ділянку

Лише після завершення будівництва храму і його освячення повстало питання остаточного завершення юридичної сторони справи, а саме – отримання права власності на землю. Питання «купчей крепости» неодноразово зустрічаємо в документах на протязі всього будівництва. Вперше про нього згадується ще на самому початку, 28 грудня 1896 року в проханні парафіян про дозвіл на спорудження храму та виділення ділянки під будівництво. 23 січня 1897 року Міська Дума, 33 голосами проти 11 визначила дозволити будівництво нового костьолу на Великій Васильківській з видачею кріпосного акту. Окремо наголошувалося, що умовою цього є спорудження костьолу на протязі «не далее пяти лет от времени получения сего разрешения».

Знову повстало це питання в 1908, році, 10 листопада, коли голова Комітету, Янковський, відзначаючи, що в коло обов’язків Комітету входить й питання одержання кріпосного акту, звернувся до Міської управи з цим проханням. Члени Думи постійно слідкували за ходом будівництва. 2 листопада 1908 року члени Київської міської думи з Міським головою на чолі здійснили огляд на місці і констатувала факт спорудження костьолу. Тому потрібно було виконати останню частину постанови Думи – видачу кріпосного акту.

19 травня 1909 року Луцько-Житомирська Духовна Консисторія повідомила Міську Думу, що на здійснення «крепостного акта» уповноважений настоятель Київського костьолу св. Олександра ксьондз-канонік Казимир Ставинський. Лише після цього Міська управа здійснила оцінку цієї землі (документ від 12 жовтня 1909 року). Міська управа, узгодивши питання з Консисторією визначила ціну землі в розмірі 5 тис. рублів сріблом. І ось 12 жовтня 1909 року Міська Дума в присутності 59 гласних одноголосно визначила уповноважити Міську управу на здійснення кріпосного акту - дарчого запису на ім’я парафіяльного костьолу св. Миколая. Ця постанова Думи була затверджена Київським губернатором 5 листопада 1909 року. Лише після цього Дума уповноважила члена міської управи М.П. Плахова на здійснення «крепостного акта» – дарчого запису на міську землю. (10 листопада). «Единогласно определила: уполномочить Городскую Управу на совершение крепостного акта – дарственной записи на имя приходского костела св. Николая». На зворотному аркуші вказані точні межі ділянки, а також поставлена вимога зберегти всі юридичні формальності і оформити «дарственную запись на отчуждаемую тому костелу городскую землю».

Всі витрати, пов'язані з юридичним оформленням дарчої на землю, взяла на себе Луцько-Житомирська Консисторія. Після 10 років бюрократичної тяганини костел св. Миколая нарешті став юридичним власником землі 1170 кв. сажнів на Великій Васильківській. На цій же ділянці був побудований будинок священиків.

 

Будинок настоятеля

Слід сказати декілька слів за будинок настоятеля (притчу) костелу св. Миколая. Його будівництво також було пов'язане із певними труднощами та судовою тяганиною. Будівництво будинку завдячує К. Кржишковському, який заповідав на це 45 тис. руб. Заповіт був затверджений до виконання в липні 1910 року.

15 березня 1912 року настоятель костьолу Й. Змигродський повідомляв, що будівництво плебанії вже розпочалося. 13 грудня цього ж року настоятель рапортує Консисторії, що будинок для притчу вже побудований.

ДУШПАСТИРСЬКІ ОГОЛОШЕННЯ НА XX НЕДІЛЮ ЗВИЧАЙНОГО ПЕРІОДУ

ukraine 640

На тижні 18–25 серпня 2019 року:

Продовжується мандрівка Ікони Святого Сімейства в наших родинах. Хто хотів би запросити Ікону до свого дому просимо звертатися до до нас після Служби.

У п‘ятницю, запрошуємо на прибирання храму після вечірньої Слу...


Детальніше...

Розклад Святих Мес

НЕДІЛЯ

  8:45 - українською

10:00 - українською

11:00 - en espanol

11:45 - po polsku

13:15 - українською

18:00 - українською

Понеділок

18:30 - українською



Вівторок

  7:00 - українською

18:30 - українською



Середа

  7:00 - українською



Четвер

  7:00 - українською

18:30 - latina



П'ятниця

  7:00 - українською

18:30 - українською



Субота

  7:00 - українською



Голос Папи

Аудієнція Папи Франциска

"Бог завжди бориться на нашому боці, а не супроти нас. Він-Отець!"

30 травня 2019 р.