Між вірою, надією і фактами сьогодення

thumb_kostel_mykolajaУнікальний костьол св. Миколая — це не лише світовий шедевр архітектури в стилі неоґотики, що довершеністю форм захоплює киян і гостей столиці України, а передовсім — відома в Європі святиня, яка од 1909 року стала шанованим осуредком душпастирської місії морального виховання. Стала і була доти, доки не прийшли більшовики-комуністи...

 

Про необхідність піднесення духовності, придушеної страхом, що насаджувався в суспільстві більшовицькою атеїстичною пропагандою, написано десятки томів у період після набуття Україною незалежності.

Урядові особи всіх рівнів і функціонери місцевої влади вважають добрим тоном при нагоді висловитися про необхідність розвитку духовності. Гумористи слушно підмітили: “Спочатку було Слово, а потім — слова, слова, слова...”

В сучасній Україні для такого бюрократичного розвитку духовності не вистачає хіба що Міністерства духовності. Щоправда є Міністерство культури, але його інтереси далеко відходять від проблем культу душі, духа і духовного виховання.

І хоча культура духовного виховання, зокрема культ Ісуса Христа як засновника християнства, є основою всієї європейської культури, багато хто з   сучасних культуртрегерів мають більшу зацікавленість до прибуткового шоу-бізнесу, ніж до конкретних духовних категорій.

Бо якщо у двадцяті роки минулого століття комуністичні можновладці боролися “протів релігіозного мракобєсія” і тому руйнували храми, то нинішня бюрократія бореться “за розвиток духовності”, подекуди використовуючи святині як сценічні майданчики для проведення концертів та інших розважальних заходів.

Костьол св. Миколая, збудований за проектом всесвітньо відомого польського архітектора В. Городецького на гроші київської католицької громади і на земельній діляеці придбаній цією громадою, немало витерпів у своїй понад столітній біографії.

Не лише його стіни і архівні документи, а й свідчення очевидців, що передаються нащадкам, зберегли пам’ять про те, як наприкінці 1920-х років арештовано священиків, а потім — і активістів парафії св. Миколая, конфісковано все внутрішнє релігійно-художнє оформлення, культове начиння, предмети та знаряддя, що мали величезну мистецьку цінність, а храм перетворено на склад.

Згодом у ньому розмістили один з архівів НКВД, а після 1950 року — радіостанцію КГБ, що тримала “залізну завісу”, тобто глушила радіоголоси з-за кордону.

Потім костьол було передано Міністерству культури, як Будинок органної музики, який став відомим концертним центром.

Після набуття Україною незалежності, місцеві християни відновили парафіальну громаду і почали добиватися відновлення права на свою святиню.

1992 року, після нового освячення костьолу, місцева влада дозволила молитися і відправляти Службу Божу в храмі у періоди між концертами або в нижній частині — за гардеробом і туалетами.

На численні звернення парафіян до найвищих очільників держави з проханням відновити справедливість і повернути костьол вірним, надходили лексично досконалі бюрократичні відповіді із незмінною відмовою.

Щоправда, у деяких листах-відповідях часом траплялися також обнадійливі обіцянки з боку адміністрації, зокрема й особисто від В. Ющенка...

Проте, коли у вірних з’являлися чергові підстави вірити і надіятись на скоре повернення їм храму, тоді, як правило, виявляла активність концертно-мистецька громадськість.

Представники цієї громадськості, за сприяння мас-медій, розкручували в суспільстві тему втрати робочих місць музикантами, співаками і ансамблями, що працюють у Будинку органної музики та переконували киян про втрату органу, якщо костьол віддадуть парафіяльній громаді.

Тим часом парафіяльна громада власним коштом встановила вівтарі у головній та нижній частинах храму, виконала радіофікацію костьолу, упорядкувала кілька основних та допоміжних приміщень, оформила інтер’єри, які особливо прикрашає з нагоди традиційних свят, регулярно сплачує гроші за використання електроенергії, водо і теплопостачання тощо.

Єдине чого нині не можуть парафіяни — це припинити руйнування свого храму. Не можуть нині, бо на здоровий глузд ніхто не збирається вкладати гроші в капітальний ремонт будівлі, яка досі належить державному власнику. Власнику, який не має ані грошей, ані бажання відновлювати святиню.

Про очевидний факт руйнування костьолу св. Миколая може пересвідчитись кожен; достатньо підійти ближче до його стін назовні: великі тріщини є наслідком постійної вібрації фундаменту від поїздів метро під храмом.

Не винятком є також падіння окремих елементів архітектурних прикрас з веж, фронтону, стін і дахової частини будівлі.

Але, як вважають фахівці (зокрема не лише вітчизняні, а й європейські експерти з сакрального будівництва і архітектури), цю біду можна виправити, якщо взятися до роботи у власному домі. Є й благодійнки-спонсори, котрі беруться фінансувати відновлення костьолу.

Нині начебто з’явився черговий промінь світла у темній проблемі передачі костьолу вірним. Посередньою підставою для добрих сподівань стала Постанова Кабінету Міністрів України від 7.11.2012 № 1019 “Про утворення міжвідомчої робочої групи з питань підготовки та реалізації проекту “Будинок музики”.

Мета проекту — будівництво у столиці сучасного комплексу із залами симфонічної, камерної та джазової музики.

Солідний склад робочої групи, до якої входять Міністр культури, його Перший заступник, два Радники Прем’єр-Міністра України, Голова Київської міськдержадміністрації, три директори департаментів та інші повноважні особи, має свідчити про серйозність намірів авторів цієї ініціативи.

Зазначена Постанова Кабміну була сприйнята парафіяльною громадою св. Миколая як підстава для нагадування про насущну потребу, задоволення якої небезпечно відкладається впродовж понад двадцяти років.

З цього приводу Архієпископ Петро Мальчук, Ординарій Київсько-Житомирської Дієцезії, звернувся листами до  Прем’єр-Міністра України Миколи Азарова та Міністра культури України Михайла Кулиняка з проханням позитивного вирішення справи повернення релігійній громаді Римсько-Католицької Церкви парафії св. Миколая у Печерському районі Києва будівлі костьолу св. Миколая, що знаходиться за адресою вул. Велика Васильківська, 75.

Цей лист, який підписали також отець-Настоятель парафії о. Аркадіуш Ціхля та Голова парафіяльної ради Станіслав Григорук, закінчується словами: “Впевнені, що такий крок стане благословенням для Вас, Вашої родини та всієї України”.

Але щоб цей крок насправді став благословенням, спочатку треба його зробити.

Християни-католики, йдучи по дорозі Правди, привчені нести хрест терпеливого очікування на справедливе розв’язання вузла, затягнутого ще за часів більшовицької агресії. Тому парафіяни костьолу св. Миколая із розумінням ставляться до цієї ситуації, подальше збереження якої є очевидним абсурдом.

Це розуміють не лише в Україні, а й в об’єднаній Європі, представники якої є частими гостями у костьолі св. Миколая.

Євген Ґолибард

За матеріалами КМЦ

ДУШПАСТИРСЬКІ ОГОЛОШЕННЯ НА XII ЗВИЧАЙНУ НЕДІЛЮ

UkraineЗ приводу карантину:

Нагадуємо, що з приводу карантину, за рішенням КМДА, на одній Божій Службі в неділю може бути тільки 70 осіб. Натомість в будні зранку може бути до 70 осіб а ввечері до 10 осіб. Ми теж зобов’язані дотримуватися санітарних захо...


Детальніше...

Голос Папи

Трансляція Святої Меси під проводом Папи Франциска, Ватикан, 14.06.2020

Пожертвування

Пожертвування на утримання парафії можна

перерахувати на розрахунковий рахунок парафії:

РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА ПАРАФІЯ СВЯТОГО МИКОЛАЯ КИЇВСЬКО-ЖИТОМИРСЬКОЇ ДІЄЦЕЗІЇ РИМСЬКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ У М.КИЄВІ"
Код ЄДРПОУ парафії: 14292153

Банк: АТ "КРЕДОБАНК", МФО 325365
Код ЄДРПОУ банку: 09807862
IBAN: UA 92 325365 0000026009011224273

В графі «Призначення платежу» просимо вказати: «пожертва на храм»

 

або можна перерахувати пожертви через картку:

ПриватБанк № 5168 7554 2662 4116 (Анджей Рак)

 

Заздалегідь дуже Вам дякуємо за допомог, підтримку і розуміння!

Хай Бог Вас благословить!